Одеса (вона/її) хотіла виїхати з Росії ще 2020-го року, коли російські людожери хотіли ухвалити трансфобні закони (зокрема, обмежити можливість укладення шлюбу для транслюдей):
– Але тоді мене зупинило те, що нам вдалося якось відбитися, і в мене, як і в, напевно, багатьох людей, склалася ілюзія, що ця країна ще не втрачена. Однак у лютому 2022-го цю ілюзію було остаточно зруйновано. І я дала собі слово, що більше ні краплі моєї праці не буде вкладено на допомогу цій країні. Так я переїхала до Литви за Blue card.
На жаль, перехід та еміграція майже розірвали зв’язки Одеси з її батьківською родиною:
– Зі мною іноді спілкується тільки тато, інші члени сім’ї мене ігнорують. Я для них зрадниця і ворог народу.
Гендерний перехід Одеси в Литві складається цілком собі гладко:
– У мою страховку входить сімейний лікар. У мене була довідка з діагнозом F64.0 з Росії. І я отримала підтвердження свого транс-статусу в клініці Santariškės. Моє перше інтерв’ю з психіатром було англійською мовою. Але рецепт на гормони мені виписали після першого ж звернення. Гормони пероральні. Ін’єкційні були б ефективнішими, але в Литві вони не продаються навіть за рецептом, тому поки що – це відповідь.
Незважаючи на те, що всі три країни Балтії схожі за здебільшого доброзичливим ставленням до трансґендерних людей, у кожній країні є свій бар’єр для переходу: у Латвії можна зустрітися з трансфобією в кабінеті лікаря, в Естонії – гігантські строки очікування комісії, в Литві – мігрантові доводиться проходити комісію повторно, навіть якщо в тебе замінено документи і вигляд ти маєш відповідно до них. А Одесі, можна сказати, щастить:
– Я жодного разу не стикалася з трансфобією від лікарів. У Литві, до речі, випущена директива “про рівне обслуговування пацієнтів”. І на вулицях від місцевих жителів теж не було негативного ставлення. Тут дуже багато класних приймаючих людей, які допомагають із пошуком послуг і товарів для підтримки пасу. А от від емігрантів з тих країн, де є закони проти ЛГБТ+ – регулярно можна почути трансфобні або квірофобні висловлювання.
Але одна проблема в Одеси, як у трансгендерної мігрантки все-таки залишається. Звичайно, це документи:
– Я не встигла поміняти свої документи до того, як рф ухвалила свої трансфобні закони. Але ця проблема впливає на мене, скоріше, емоційно; і ці емоції перекриваються іншими проблемами – більш приземленими, але тим не менш розв’язними.
Щоб знайти свою спільноту, Одеса почала волонтерити в міжнародних ЛГБТ+організаціях, які допомагають виїжджати з країн, де квір-люди піддаються дискримінації та репресіям, і приєдналася до нашої ініціативи.
